Євангеліє від Марії. День п’ятий: Разом зі своїми дітьми на периферіях

Просімо Пресвяту Діву, щоби прийняла під свій покров усіх втомлених і розчарованих; щоби через просвітлену віру, засвідчену в житті, ми могли бути полегшенням для тих, які мають потребу в допомозі, лагідності, надії.

Євангельська вбогість не є ідеалом бідності

Вбогість і покора є в осерді Євангелія. І це кажу не в соціологічному, а в богословському сенсі. Не можна зрозуміти Євангеліє без убогості, але необхідно відрізняти її від пауперизму. Вважаю, що Ісус хотів, щоб єпископи були не князями, а слугами.

Служіння парохом є тим, що виявляє якнайбільше моє покликання. Служіння людям походить із глибини душі. Наприклад, вимикаю світло, щоб не платити більше грошей. Це те, що виконує звичайний парох. Але я також почуваюся Папою. Це допомагає мені відповідально служити. Мої співробітники дуже серйозні і професійні. Я допомагаю їм, щоб сповнити мій обов’язок. Не потрібно чіплятися того, що Папа — парох. Бо це було б незріло. Коли приїжджає якийсь президент держави, мушу його гідно прийняти згідно з протоколом. Це правда, що через протокол я маю труднощі, але необхідно його дотримуватися.

Марія нас приймає під свій покров

І у бідних, і у багатих країнах на периферіях є чимало втомлених і безпорадних людей, які перебувають під нестерпним тягарем покинення і байдужості. Байдужість: скільки зла чинить людська байдужість тим, хто потребує! Ще гіршою є християнська байдужість!

Поза суспільною межею є дуже багато чоловіків і жінок, які терплять крайню бідність, а також невдоволені життям і розчаровані. Багато з них змушені емігрувати, ставлячи під загрозу власне життя. Набагато більше осіб несе щоденний тягар економічної системи, яка використовує людину, вводить у нестерпну «гру», в яку привілейована меншість не хоче грати. Кожному із цих дітей Отця, що є на Небесах, Ісус каже: «Прийдіть до мене всі». Однак також це каже тим, які мають усе, але їхнє серце порожнє і без Бога. Також до них Ісус скеровує це запрошення «Прийдіть до мене». Ісусове запрошення є для всіх. А особливо для тих, які більше страждають.

Просімо Пресвяту Діву, щоби прийняла під свій покров усіх втомлених і розчарованих; щоби через просвітлену віру, засвідчену в житті, ми могли бути полегшенням для тих, які мають потребу в допомозі, лагідності, надії.

Свята Родина мігрантів

Також думає про Пресвяту Родину з Назарета, про те, як вона на початку свого шляху пережила досвід відмови. Марія «породила свого Сина первородного, сповила Його та поклала в ясла, бо не було їм місця в заїзді» (Лк. 2, 7). Ба більше, Ісус, Марія і Йосиф здобули досвід того, що означає покинути рідну землю і бути емігрантами; через Іродову невтамовну спрагу влади були змушені втікати і знайти притулок в Єгипті (пор. Мт. 2, 13–14). Материнське серце Марії і турботливе серце Йосифа, опікуна Пресвятої Родини, завжди зберігали довіру, що Бог ніколи їх не покине. За їхнім заступництвом нехай завжди в серці мігранта та біженця буде це сильне переконання.

Марія проти «добробуту в Церкві»

Я сказав, що бідні є в осерді Євангелія. Вони є і на початку, і наприкінці. Ісус в назаретській синагозі на початку свого апостольського життя висловлюється чітко. Коли говорить про судний день, то ознайомлює нас із тим «протоколом», згідно з яким усі будемо суджені (пор. Мт. 25). Там також є бідні. Існує небезпека, спокуса, яка приходить у хвилини розквіту. Спокуса, що християнська спільнота «соціалізується», тобто втрачає той містичний вимір; що втрачає здатність уділяти Святі Тайни, перемінюватися в духовну організацію, християнську, із християнськими цінностями, але без пророчої закваски. Там втрачено функцію, яку бідні мають у Церкві. Це певна спокуса, через яку помісні Церкви, християнські спільноти неодноразово потерпіли. І це дійшло аж до переміни у спільноту середнього класу, в якому бідні переживають сором; соромляться входити. Це є спокуса духовного добробуту, душпастирського добробуту. Церква не є бідною для бідних, чи багатою для багатих, чи Церквою середнього класу для заможних. І це не є чимось новим, а має свої витоки ще від самих початків. Павло напоумляє у Першому посланні до Коринтян (пор. 11, 17). Ще ясніше і сильніше застерігає апостол Яків (пор. 2, 1–7). Мусить напоумити ті багаті спільноти, ті багаті Церкви для багатих, у яких не виганяли бідних, але поводилися так, щоб бідні не наважувалися увійти, почувалися не як удома. Це є спокусою процвітання. Я не закидаю вам, бо знаю, що ви працюєте добре. Але як співбрат, який має утверджувати братів у вірі, кажу вам: будьте уважні, бо ваша Церква є у достатку, є великою місійною Церквою, є великою Церквою. Диявол не сіяв цього бур’яну, цієї спокуси усунути бідних із пророчої структури Церкви і нехай не робить із вас багатої Церкви для багатих, Церкви добробуту… спонукаю не доходити до «богослов’я процвітання», ні, а знайти золоту середину.

† Папа Франциск

Духовність