Євангеліє від Марії. День десятий: Пресвята Богородиця на шляху

Церква — наша Матір! І якщо Вона в різноманітності своїх харизм виражається у сопричасті, то не може помилитися. Це є краса і мила sensus fidei того надприродного значення віри, яка дається Святим Духом, щоб спільно всі могли увійти в серце Євангелії та навчилися наслідувати Ісуса у своєму житті. І це не потрібно бачити як сум’яття чи незручності.

Марійське заступництво

Довіряймо заступницству найсвятішої Марії драми та надії багатьох наших братів і сестер: забутих, покинутих, слабких, безнадійних, а також тих, які переслідувані за віру, та просімо Її заступництва також для Синоду єпископів, який відбувається тими днями у Ватикані.

Спільно йти

Я впевнено можу сказати, що в колегіальному й синодальному дусі ми справді глибоко пережили досвід «Синоду» як солідарний шлях, «спільну дорогу». І я чув, що переді мною говорили про добро Церкви, родин і «suprema lex» — найвищий закон, «salus animarum» — спасіння душ (пор. кан. 1752). І про це ми також говорили тут, у залі, не дискутуючи ніколи про фундаментальні правди Таїнства Подружжя: нерозривність, єдність, вірність і дітонародження, тобто відкритість на життя (пор. кан. 1055, 1056 і Радість і надія, п. 48).

І це є Церква, Господній виноградник, плідна мати і дбайлива вчителька, яка не боїться засукати рукави, щоб лити олію і вино на людські рани (пор. Лк. 10, 25–37); вона не дивиться на людство через вікна якогось замку, щоб судити чи класифікувати людей. Вона — єдина, свята, католицька, апостольська Церква, яка складається із грішників, які потребують Її милосердя. Ця Церква — правдива Христова Наречена, яка намагається бути вірною своєму Нареченому і Його доктрині. Це Церква, яка не боїться, не боїться їсти і пити з блудницями і митарями (пор. Лк. 15). Церква, яка широко відчиняє двері потребуючим, грішникам, розкаяним і не тільки праведним чи тим, які вважають, що є досконалими! Церква, що не соромиться братом, який впав, і не вдає, що не бачить того малого, що причетна до нього й зобов’язана підвести його та заохотити знову стати на шлях, супроводжує його до остаточної зустрічі із своїм Нареченим у небесному Єрусалимі.

Багатство харизм

Церква — наша Матір! І якщо Вона в різноманітності своїх харизм виражається у сопричасті, то не може помилитися. Це є краса і мила sensus fidei того надприродного значення віри, яка дається Святим Духом, щоб спільно всі могли увійти в серце Євангелії та навчилися наслідувати Ісуса у своєму житті. І це не потрібно бачити як сум’яття чи незручності.

Є багато людей, які говорять, що хотіли б побачити Церкву, яка вирішує суперечки, де одна сторона — проти іншої, сумніваючись навіть у Святому Дусі — правдивому ініціаторові й гарантові єдності та гармонії в Церкві. Упродовж історії Святий Дух завжди керував човном за посередництвом своїх служителів, навіть тоді, коли море було неспокійним і штормило, а слуги — невірними та грішними. Як я намагався сказати вам спочатку, що потрібно було все пережити спокійно, із внутрішнім миром, бо Синод також проходить cum Petro et sub Petro — з Петром і під проводом Петра, і присутність Папи є гарантією для всіх. Це чітко пояснив папа Венедикт XVI словами, які цитую: «Церква покликана і зобов’язується виконувати свою владу, якою є служіння, та його виконує не зі своєї волі, а в ім’я Ісуса Христа через своїх Пастирів Церкви. Ісус справді пасе своє стадо. Він ним керує, його оберігає, його виправляє, тому що дуже любить. Але Господь Ісус, найвищий Пастир наших душ, хотів, щоб апостольська колегія, сьогодні єпископи в єдності з наступником Петра, брали участь у цій Його місії і турбувалися про Божий Народ, щоб були учителями у вірі, скеровуючи, надихаючи й підтримуючи християнську спільноту, чи як говорить Собор: „Належить дбати — чи особисто, чи з допомогою інших, — щоб у Святому Дусі настановити кожного вірного до виконання свого покликання згідно з Євангелієм, до щирої та діяльної любові й до тієї свободи, до якої Христос нас визволив“ (Пресвітерського чину, п. 6). І через нас Господь доходить до душ, настановляє їх, оберігає їх, керує ними. Святий Августин у своєму коментарі на Євангеліє від Йоана каже: „З любов’ю пасіте стадо Господнє (123, 5). Це найвища норма поведінки Божих пастирів, безумовної любові як Доброго Пастиря, сповненого радості, відкритого до всіх, уважного до ближніх і тактовного до тих, що далеко (пор. Св. Августин, Discorso 340, Discorso 46, 15), ласкавого до слабких, малих, простих, грішників, щоб виявити безмежне Боже милосердя словами, сповненими надії“ (Венедикт XVI, Загальна аудієнція, 26 травня 2010 року).

Отже, Церква Христова — це Його наречена, а всі єпископи у єдності з наступником св. Петра мають завдання і обов’язок оберігати Її та служити Їй не як власники, а як слуги. У цьому контексті Папа є не найвищим правителем, а передовсім найбільшим слугою — «servus servorum Dei»; гарантом послуху і дотримання Церквою Божої волі, Євангелія Христового і Традиції Церкви, відклавши всі особисті бажання, будучи з волі самого Христа Пастирем і найвищим вчителем усіх вірних (кан. 749), керуючись найбільшою владою, яка є найвищою, повною, безпосередньою й універсальною в Церкві (пор. кан. 331–334).

Нехай Господь нас супроводжує, провадить, веде на цьому шляху до прослави Його імені за заступництвом Діви Марії і святого Йосифа! І, будь ласка, не забувайте молитися за мене!

† Папа Франциск

На фото: Самбірська чудотворна ікона Матері Божої

Духовність