14 серпня розпочинається Успенський Піст

14 серпня, в п’ятницю, розпочинається Успенський піст. В цей день також спогадуємо Похід із чесним Древом чесного і животворящого Хреста, а також вшановуємо пам’ять святих сімох мучеників Макавеїв, і матері їх Соломії, і старця Єлеазара.


Щодо утримання від певних видів страв в часі цього посту, то Канони Партикулярного Права УГКЦ приписують утримання в середи і п՚ятниці від м՚ясних страв. В інші дні посту дозволено споживати всі види страв (Кан. 115, § 2, п. 4). Від будь-якого обов’язку посту звільняються: діти до 14 років та особи, яким виповнилося 60 років; важкохворі; вагітні; матері після пологів і ті, що годують груддю; ті, що подорожують (якщо час подорожі перевищує вісім годин); ті, що важко працюють; ті, що харчуються зі столу інших; убогі, котрі живуть з милостині (Кан. 115, § 6, п. 3).


Історія виникнення Успенського посту.

Християни перших віків завжди готувалися постом і молитвою до великих празників. З цієї священної практики з часом розви­нулися коротші чи довші пости. Насамперед це Великий піст перед світлим празником Господньої Пасхи. Перед празником Христового Різдва ввійшов у звичай піст Пилипівки. З особливого культу до святих верховних апостолів Петра й Павла виник піст Петрівки. А вкінці прийшов наймолодший з чотирьох річних постів — піст Успенський. Ним ми приготовляємо себе до найбільшого празника Пресвятої Богородиці, її святого Успення. Так ми наслідуємо пости й молитви Пречистої Діви Марії, якими вона готувалася до зустрічі Свого Божого Сина у Своєму святому Успенні. Успенський піст відомий у нас також як Богородичний, Спасо-Богородичний, чи Спасівка. Звернемо увагу на історію цього посту, тривання та його практику у перших віках християнської Руси-України.

Перші згадки про Успенський піст маємо щойно з IX століття. Як Петрівка й Пилипівка, так і цей піст увійшов у практику не дорогою церковного законодавства, а через звичай. З цієї причини у Греції було багато суперечок як щодо існування цього посту, так і щодо його приписів і тривання.

Про цей піст нічого не згадує Евергетицький устав з XI ст. ані устав царгородського Пантократорського монастиря з 1136 року.

Подібно й Устави святого Теодора Студита і святого Атанасія Атонського ще до XIV сторіччя не говорять про Успенський піст. З давніх типіконів першу згадку про Спасівку має типікон грецького Николо-Касулянського монастиря з XII ст. в Калабрії, Італія. Тут на перше серпня є така заввага: “Царгородський патріярх Миколай І (895-925) про Чотиридесятницю Успення Пресвятої Богородиці: “Є в нас ще инший піст, званий Пресвятої Богородиці, що почина­ється першого серпня і про який згадує Сьомий Собор у Нікеї 920 року”.

Ранішу згадку про Богородичний піст знаходимо в посланні папи Миколая І (858-867) до болгар, де він пише: “Свята римська Церква має з давніх-давен звичай дотримуватися таких постів: 40 днів перед Пасхою, після П’ятдесятниці, перед Успенням Богоро­диці, а також перед празником Господнього Різдва”. В автентич­ності цього послання деякі автори сумніваються.

У творі “Про три Чотиридесятниці”, що його приписують антіо­хійському патріярхові Анастасієві Синаїтові (VI ст. ) говориться про Успенський піст як такий, що відділився від Петрівки, бо вона первісно тривала від неділі Всіх святих до празника Успення, а відтак з Петрівки був відокремлений липень.

Атонські монахи приблизно в 1085 році запитували царгород­ського патріярха Миколая Граматика про пости, а особливо про Успенський піст. Відповідь патріярха була така: “У серпні був перед тим піст, але його перенесено, щоб не сходився з поганським постом, що був у тому часі. Одначе і тепер ще багато людей постять у тому часі, щоб оберегти себе від недуг”.

Успенський піст у візантійській державі в ХІ-ХІІ століттях почав щораз більше входити в життя. Архиєпископ Палестинської Кесарії Анастасій, що жив близько 1090 року, щоб заохотити вірних до зберігання цього посту, видає про нього окрему розвідку, у якій пише: “Піст перед Успенням Пресвятої Богородиці передали нам святі Отці й божественні патріярхи, його чесно дотримуються усі міста і країни православних, а передусім велике й щасливе місто Константинополь та Велика Церква”. Укінці, автор робить висновок, що цей піст уже був у практиці ще до цісаря Лева Мудрого (886-911). Успенський піст був темою нарад Царгород­ського Собору 1166 року за патріярха Луки Хрисоверга (1156-1169) і цісаря Мануїла Комнена (1143-1180). Собор підтвердив практику цього посту.

Тривання і приписи Спасівки

У грецькій Церкві довгий час не було погоджености як щодо тривання Петрівки і Пилипівки, так і Успенського посту. Патріярх Вальсамсу († 1204) подає, що за його часів одні дотримувалися всіх трьох постів, тобто Петрівки, Спасівки і Пилипівки, і що їхня тривалість була така сама, що й сьогодні, а инші дотримувалися тільки Петрівки й Пилипівки, а про Успенський піст і чути не хотіли. Він у своїх посланнях захищає Богородичний піст і наказує його зберігати. Притім покликується на Царгородський Собор 1166 року, який цей піст не лише підтвердив, але й визначив його час — від 1 до 15 серпня.

Успенський піст у давнину був строгіший від Петрівки й Пили­півки, але лагідніший, ніж Великий піст. У понеділок, середу й п’ятницю цього посту наказано споживати суху їжу, тобто хліб, воду й сушені овочі, а у вівторок і четвер дозволялася варена їжа, але без олії. У суботу й неділю був дозвіл на вино й оливу, а в день Господнього Преображення — і на рибу.

Львівський Синод 1891 року дає однакові приписи щодо Пет­рівки, Спасівки й Пилипівки, а саме: у понеділок, середу й п’ят­ницю Собор дозволяє набіл, а в инші чотири дні тижня їсти м’ясо. У ці чотири дні духовні особи мають перед обідом і вечерею прока­зувати 50 псалом, а миряни зобов’язані відмовити 5 разів “Отче наш” і 5 разів “Богородице Діво”.

Успенський піст у Русі-Україні

Як у греків, так і в нас якийсь час не було єдиної думки щодо згаданих постів. Насправді про ті пости в нас маємо вже свідчення з другої половини XI століття, але вони незрозумілі і деколи собі протирічать. Київський митрополит Георгій (1072) у своєму Біле­ческім Уставі каже, що за його часів були в нас всі три згадані пости. Петрівка й Пилипівка починалися в той самий час, що й сьогодні, а Успенський піст деякі скорочували. Митрополит Георгій наказує дотримуватися Богородичного посту від 1 до 15 серпня (§ 14), але про його приписи нічого не говорить. Зате у Студитському Уставі патріярха Олексія, що його в нас завів преподобний Теодо­сій Печерський за часів митрополита Георгія, сказано тільки про Різдвяний піст, а про Петрів і Успенський нічого. Саме тому деякі люди не лише його скорочували, але й зовсім не визнавали. Подіб­но й невідомі нам три автори “Учительних Слів” домонгольської доби говорять тільки про Петрівку й Пилипівку, а про Спасівку не згадують.

Після нападу монголів нам відомі два свідчення стосовно цих трьох постів: митрополита Максима (1283-1305) і митрополита Фотія (1408-1431). Митрополит Максим у своєму “Правилі” для цілої руської Церкви подає потрібні приписи стосовно різних постів та їхніх часів. Про три пости він пише: “Ще передали нам святі Собори піст святих апостолів. І коли празник святих апостолів випаде в середу або п’ятницю, то не можна християнам їсти м’яса, а празнувати святий день і їсти рибу… Також установили піст у серпні перед Успенням святої Богородиці. Першого дня серпня, в який би день він і не випав, не їсти м’яса ані риби. У празник Пресвятої Богородиці, якщо випаде в середу або п’ятницю, не можна їсти м’яса, але задля Пресвятої Богородиці дозволяється їсти рибу… І установили піст упродовж сорока днів перед святим і великим таїнством Різдва тіла Господа нашого Ісуса Христа”. Митрополит Максим не згадує про Великий піст, бо щодо нього не було сумнівів чи суперечок. “Правило” митр. Максима, розіслане по всій руській Церкві, було для всіх обов’язковим і майже ціле століття в тій справі вже не було якихось розходжень.

Митрополит Фотій у своєму посланні до всього духовенства нагадує священикам, щоб вони вчили нарід свято зберігати всі чотири пости: Великий, Петрів, Успенський і Різдвяний.

Юліан Катрій, Пізнай свій обряд

Похід із древом Чесного і Животворящого Хреста

Тропар, глас 1: Спаси, Господи, людей твоїх * і благослови насліддя Твоє, * перемоги благовірному народові на супротивників даруй * І хрестом твоїм * охорони люд твій.

Кондак, глас 4: Вознісся Ти на хрест волею своєю. * Новому людові Твоєму, що Твоє ім’я носить, * даруй щедроти твої, Христе Боже. * Возвесели силою Твоєю благовірний народ, * перемоги на супротивників дай йому, * що за посібник має Твоє оружжя миру, непоборну перемогу.

Було це за князя Андрія Боголюбського, правителя Суздальсько-Ростовської землі, онука Мономаха. (Ім’я його Боголюбський пішло від міста Боголюбова, яке він заснував.) Після смерти свого батька Юрія Довгорукого, у 1156 р. він зійшов на княжий престол у Володимирі над Клязьмою. За розум і справедливість у старовинних літописах його називали “другий Соломон”. Помер 1174 р., підступно убитий через особисту помсту.

У 1164 р. великий князь пішов війною на болгар, що жили над Волгою. За легендою, перед початком битви князь зі своїм військом ревно молилися перед іконою Пречистої, яку було привезено з Вишгороду. Потім священики несли хрест та ікону перед військом, і Бог поблагословив руський меч, бо дав князеві перемогу над ворогами. Коли всі повернулися до табору, то побачили, що образ Пречистої сяє незвичайним світлом. Сталося це 1 серпня, в роковини хрещення Київської Руси, за святого Володимира. У той же час грецький імператор Мануїл I (1143-1180) так само наказав нести хрест та ікону Богородиці перед військом у битві з невірними сарацинами і розбив їх ущент. Обидва правителі, Андрій та Мануїл, дізнавшись взаємно про чудесну допомогу Пречистої, постаралися про те, щоб пам’ять цього чудесного покрова і допомоги, яку християни отримали у війні проти поган, вшанували як святковий день.

Напередодні празника патріярх у Царгороді урочисто переносив святий хрест із царської палати до храму святої Софії, тому і нині обходимо передпразденство цього празника. На сам празник священик переносить хрест із престолу на тетрапод, щоб вірні могли поклонитися животворній силі Господнього хреста. А оскільки Українська Церква вшановує сьогодні також і пам’ять хрещення Руси, то в цей день відбувається посвячення води.

__________

У той самий день

Пам’ять святих семи мучеників Макавеїв

Тропар, глас 1: Болістями святих, * які за Тебе перетерпіли, * дайся ублагати, Господи, * і всі наші болісті зціли, * Чоловіколюбче, молимося.

Кондак, глас 2: Премудрості Божої стовпів сім і Божественного Світла світильники семисвічні, Макавеї всемудрі, перед мучениками превеликі мученики, з якими всіх Богу молиться, щоб спаслися ті, які почитають вас.

Жиди забули про свого Бога. Вони грішили і покланялися божкам, убивали своїх пророків і не слухала їх напоумлень та пересторог. Хоч і до розкаяння згодом дійшло, та було вже запізно. Могутній сирійський цар Антіох Епіфан захопив Єрусалим і забрав усе начиння храму. За три дні від меча загинуло вісімдесят тисяч народу, а сорок тисяч пішло в неволю. Цар забрав зі святині 1800 талантів грошима і повернувся до Антіохії, залишивши намісником фригійця Филипа. Однієї суботи, коли жиди святкували, Филип учинив другу різню. Антіох хотів змусити жидів, щоб вони зреклися віри в правдивого Бога і поклонилися ідолам;у єрусалимському храмі він наказав влаштувати божницю олімпійського божка – так було осквернено святе місце. Святкувати суботу було заборонено, і навіть признаватися до своєї віри, бо за це погани жорстоко мучили й убивали. Двох жінок, що за законом обрізали своїх дітей, водили з немовлятами на грудях усім містом, а потім скинули з високої скали в прірву. Багато з побожних ховалися і святкували суботу у печерах. Тоді Филип наказав спалити їх живцем, а вони не рятувалися втечею, бо боялися осквернити святковий день.

У той час жив священик, муж поважний літами і миловидний лицем, на ім’я Єлеазар. Його привели до Филипа і заставляли їсти свинне м’ясо, однак він відмовився зневажити Божий закон. Знайшлися такі, що намовляли його, аби про людське око послухав, а вони йому замість свинини подадуть звичайне м’ясо, однак Єлеазар навіть не хотів про це чути. “Не годиться бо нашому вікові таке вдавати, щоб молодь не думала, що дев’ятдесятлітній Єлеазар перейшов на поганську віру, та через моє лицемірство, з прив’язання до короткого та незначного життя, і сама не збилась з дороги, – а й собі щоб не накликати на старість сорому та безчестя. Ба, навіть якби я й уник тепер людської кари, то рук Вседержителя ні живий, ні мертвий не уникну. Тому коли я тепер помру безбоязно, то виявлюся гідним моєї старости, я для молоді лишу зразок відважної та шляхетної смерти за величні й святі закони” (2 Мак. 6, 24-28). Він загинув мученицькою смертю, і, як свідчить Святе Письмо, не лишень молодим та старим, але й багатьом поганам своєю смертю дав приклад мужности і чеснотливости.

Потім на суд привели сімох братів Макавейських і їх матір. Їх імен Святе Письмо не подає, а згідно з переданням вони називалися Авим, Антонин, Гурій, Єлеазар, Євсевон, Алим і Маркел, а мати – Соломонія (або Саломія). Не знаємо напевне, чи прийняли вони мученицьку смерть у Єрусалимі від Филипа, чи відправили їх на суд аж до Антіохії, що виглядає вірогіднішим, бо Святе Письмо каже:“Сталось також, що семеро братів з матір’ю були разом схоплені. Цар повелів катувати їх бичами та воловими жилами, щоб заставити їх їсти заборонену свинину” (2 Мак. 7, 1). Потім їх стали бити бичами і жилами, та це їх не злякало, а найстарший з братів сказав, що всі вони готові померти за батьківські закони. Тоді кати розпалили великий вогонь, принесли знаряддя тортур, розпекли до червоного залізні ліжка. Найстаршому з сімох братів відрізали язик, відтяли кінці рук і ніг, здерли шкіру і кинули на розпечені бляхи, а коли він помер, молодші брати і матір взаємно скріплювали себе у вірі, щоб витримати муки і постояти за Божий закон. Другого брата замучили так, як і старшого, той лиш з останнім подихом сказав мучителеві:“Ти, злочиннику, забираєш у нас це життя дочасне, але Цар світу воскресить нас, що вмираємо за Його закон, – до вічного життя” (2 Мак. 7, 9). Коли третьому відтинали руки, він сказав:“Я маю їх з неба й заради Його закону не дбаю про них;від Нього сподіваюсь знов їх дістати” (2 Мак. 7, 11). Четвертий брат у найтяжчих муках, перед останнім подихом сказав:“Ліпше померти від руки людей, коли хтось має надію в Бога, що Він воскресить його знову;для тебе ж воскресіння до життя не буде” (2 Мак. 7, 14). Коли стали мучити п’ятого, той возніс очі до неба і сказав цареві:“Ти чиниш владою, що її маєш над людьми, все, що хочеш, хоч і ти тлінний;але не думай, що Бог покинув наш народ! Зажди, отже, то й побачиш велику Його силу, і як Він тебе й твоє потомство покарає” (2 Мак. 7, 16-17). Шостий брат також мужньо прийняв муки і загинув.

Як далі пише Святе Письмо, їхня благої пам’яти матір достойна якнайбільшої пошани, на її очах гинули рідні сини, а вона благодушно все терпіла, уповаючи на Господа, і мужньо скріплювала кожного словами:“Не знаю я, як ви в моїм лоні з’явилися, не я дала вам дух та життя, не я звела докупи первні вашого тіла, тож Творець світу, який творив людину, коли вона поставала, який дав буття всім істотам, – віддасть назад вам у своєму милосерді дух та життя, бо ви тепер жертвуєте собою задля Його святих законів” (2 Мак. 7, 22-23).

А коли дійшла черга до останнього, сьомого, сина, Антіох, бачачи його молодість, пообіцяв йому всякі почесті і багатства, якщо його послухає, а коли це не допомогло, наказав матері, щоб вона намовила його до послуху. А тепер усі матері послухайте, що сказала вона своєму синові:“Сину мій, змилуйся надо мною, що носила тебе в лоні 9 місяців, що годувала тебе 3 роки і вигодувала та й довела до цього віку, кормивши тебе. Молю тебе, дитино, поглянь на небо й землю, подивися на все, що в них є, і зрозумій, що все це Бог створив з нічого, і що й людський рід став існувати таким робом. Не бійся цього ката, а, гідний своїх братів, прийми смерть, щоб я могла тебе в Божому милосерді знову мати разом з братами” (2 Мак. 7, 27-29).

Лиш вона це сказала, як юнак гукнув до катів:“Чого чекаєте? Я не послухаю царського наказу. Я повинуюся велінню закону, що його дав Мойсей батькам нашим. А ти, винахіднику всякого зла на євреїв, не уникнеш рук Божих! Ми за свої гріхи страждаєм. Наш вічно живий Бог розгнівався на нас на короткий час, щоб нас навести на розум і покарати, та Він знову примириться з своїми слугами. Ти ж, нечестивцю і наймізерніший з усіх людей злочиннику, не несись даремно вгору, пишаючись дурними надіями та здіймаючи на синів неба свою руку, бо ти ще не втік від суду Бога Вседержителя, який усе бачить. Наші брати тепер, перетерпівши короткі муки, осягнули вічне життя в Божому союзі. Тебе ж Божим судом спіткає справедлива кара за твою гординю. Я ж, як і мої брати, віддаю тіло й душу за батьківські закони, просивши Бога, щоб незабаром змилувався над народом нашим і щоб ти, зазнавши кар і муки, визнав, що Він – Бог єдиний;та й щоб гнів Вседержителя, слушно наведений на весь наш народ, припинився на мені й на моїх братах” (2 Мак. 7, 30-38).

Розлючений цар наказав мучити його більше від усіх. “Отак він і розлучився бездоганно з життям, звірившись повнотою на Господа. Останньою після синів померла й мати” (2 Мак. 7, 40-41).

А Бог покарав мучителя і послав на нього тяжку хворобу. І той, як каже Святе Письмо, хто у своїй гордості гадав, що може наказувати морським хвилям, що хотів зважити на терезах найвищі гори та прагнув досягнути зір, тепер лежав знеможений у важких муках, черви точили його живе тіло, а сморід ішов від нього такий, що ніхто не смів наблизитися до нього. Ось тоді він покаявся і пізнав, що є лиш один Бог. Антіох писав листи до мешканців Єрусалиму, просив прощення, та Бог не помилував того, хто вдаваним жалем хотів лиш випросити собі тілесне здоров’я. Він загинув жалюгідною смертю.

Пам’ять цих святих мучеників здавна почитала Христова Церква, а Отці та учителі Церкви святі Кипріян, Амвросій, Григорій Богослов, Йоан Золотоустий та інші вшанували їх пам’ять у своїх посланнях. Для матерів не можна знайти ліпшого прикладу, як приклад святої Соломонії – бо лиш та матір є добра, яка бажає дитині справжнього щастя. А для всіх нас нехай святими будуть слова святого Єлеазара:“…навіть якби я й уник тепер людської кари, то рук Вседержителя ні живий, ні мертвий не уникну”.

__________

І. Я. Луцик, “Житія святих, пам’ять яких Українська Греко-Католицька Церква кожного дня впродовж року поминає”. Львів, Видавництво «Свічадо», 2013

Духовність Обране Парафія