Біографія оо Василіян похованих у Дрогобичі

ВАСИЛІЯНИ, ПОХОВАНІ НА ДРОГОБИЦЬКИХ ЦВИНТАРЯХ ТА В С. РИХТИЧІ ДРОГОБИЦЬКОГО РАЙОНУ

Рихтичі (біля Дрогобича)

о. Атаназій Андрій Кот м. Дрогобич

Цвинтар по вул. Трускавецькій:

бр. Василь Григорій Богун

о. Пасив Петро Кисіль

бр. Севастіян Семен Бурак

о. Платонід Петро Філяс (Протоігумен 1904-1917, Ген. вікарій 1918-1920)

о. Яків Іван Загайський (зі «старих» василіян, Протоігумен 1874-1878)

о. Нестор Іван Веселий

о. Орест Онуфрій Кузів

бр.-студент Тома Христофор Попович

о. Панкратій Петро Савицький

Цвинтар по вул. Грушевського:

о. Юліян Йоан Німилович (зі «старих» василіян)

Новий цвинтар

бр. Сава Степан Щерба

бр. Антоній Олексій Саджаниця – достеменно невідомо де похований… однак є інформація, що помер в Дрогобичі (так подає Каталог за 1937 р., с.32, а за ним і Пом’яник)

М. ДРОГОБИЧ, ЦВИНТАР ПО ВУЛ. ТРУСКАВЕЦЬКІЙ

Бр. Василь Григорій Богун
(*11.11.1873-†8.12.1949)

Дрогобич 1937 р
Фото з 27.06.2012

Богун Василь Григорій, ЧСВВ (11.І.1873-8.ХІІ.1949) – Син Еміліяна Богуна, родич бл. п. о. Дам’яна Богуна, ЧСВВ. 10.ІІІ.1899 вступив на новіціят до ЧСВВ в Добромилі. 23.Х.1900 склав перші монаші обіти, а вічні 14.І.1905. Львів 1901-1904 – фіртіянин, господар; Жовква 1904-1906; Лаврів 1906-1909 – економ; Михайлівка 1909-1912 – економ; Крехів з 1912. В часі І Світової війни призваний до австрійської армії. Підгірці 1920-1921 – економ; Гошів 1921-1922 – економ; 1922-1931 – економ у Лаврові. З 1931 економ в Дрогобичі. За каталогом Чину 1940-41 рр. – виконує обов’язки економа в Дрогобичі. Помер в Дрогобичі.

Каталоги Чину 1900-1940-41 рр.

Спільнота Дрогобицького монастиря в часі І-ї радянської окупації (~1939/1940). Стоять зліва-направо 1-й ряд: 1-й – бр. Василь Богун, 2-й – о. Рафаїл Криницький, 3-й – о. Яким Сеньківський (Блаженний), 4-й – о. Павло Жупанський; 2-й ряд зліва-направо: 1-й – бр. Мирон Грубий, 2-й – бр. Пафнутій Газдівський

О. Пасив Петро Кисіль
(*21.10.1881-†30.01.1936)
Бр. Севастіян Симеон Бурак
(*24.05.1867-†17.10.1934)

Спільний хрест
Фото з 27.06.2012

Отець Пасив Петро Кисіль, ЧСВВ (*21.Х.1881-†30.І.1936) – нар. в с. Усмир (Uśmierz)[1] біля Вар’яжа (Сокальський р-н). 1.ІХ.1896 вступив до ЧСВВ на новіціят в Добромилі. Перші обіти склав 17.IV.1898, а вічні – 21.IV.1901. Студії: гуманістика і риторики 1898-1901 рр. в Добромилі; філософія в Добромиліі 1902-1904 рр.; богослов’я в Кристинополі 1904-1906 рр. Ієрейські свячення одержав 11.VIІ.1905. По завершені богословських студій переїхав до Жовкви, де впродовж 3-х років був помічником ректора друкарні (о. Лазаря Березовського, ЧСВВ), а в 1909-1910 й сам виконував цей обов’язок. Кристинопіль (1910-1913): сотрудник адміністратора парафії, історіограф, духівник сс. СНДМ, місіонер, консультор дому. З 21.V.1913 – ігумен монастиря в Улашківцях, провідник Апостольства Молитви, адмін. парохії. З початком Першої світової війни, коли російські війська зайняли Улашківський монастир, повернувся до Кристинополя, де був сотрудником пароха. За Каталогами Чину 1920-1921 рр. о. Пасив Кисіль перебував у Дрогобичі, провадив парафіяльну канцелярію, був вікарієм і консультором дому, сповідником, сотрудником. 1922-1926 рр. на служінні в Гошівському монастрі, як вікарій, прокуратор, бібліотекар, проповідник і сповідник. 10.ХІІ.1926 одержав призначення на ігумена в Добромилі, окрім того провадив Апостольство Молитви, сповідав, проповідував, писав монастирську хроніку. В серпні 1928 переїхав до Жовкви на 2 роки, потім до Дрогобича. В Дрогобичі: вікарій і консультор дому, сотрудник, еклезіярх, провідник параф. канцелярії, проповідник і сповідник. Упокоївся в Дрогобичі[2] на 55-му році життя, 40-му чернечого покликання, 31-му священослужіння. Похований на міському цвинтарі (по вул. Трускавецькій). Пам’ятник (хрест) спільний з бр. Севастіяном Бураком, ЧСВВ.

[1] Нині гміна Долгобичув (Dołhobyczów) Грубешовського повіту Люблінського воєводства Республіки Польща

[2] Про його смерть є згадка в Хроніці Львівського монастиря: «30.І.1936, четвер. Прийшла телєфонічна звістка з Дрогобича, що в 11 гд. пер. пол. помер там о. Пасив Кисіль на саркому. Похорон відбудеться в суботу перед полуднем» // Хроніка монастиря за 1931-1937 рр. (на 220 аркушах)//ЦДІАЛ// Фонд 684, Оп. 1, спр. 2197, арк. 118

Брат Севастіян Симеон Бурак, ЧСВВ (*24.V.1867-†17.Х.1934) – нар. в Жовкві. 24.VI.1897 вступив на новіціят в Добромилі. Після складення перших обітів 26.ІІ.1899 переведений до Бучача. В 1902 р. бачимо його в Кристинополі помічником на фільварку у Волсвині. З 1903 по 1907 у Крехові економом, де 14.І.1904 склав вічні обіти. Лісничим – рік у Лаврові, а потім в Краснопущі з 1909 по 1911. Тоді – помічник економа й економ в Улашківцях. На початку воєнної хуртовини Першої світової перебував у Краснопущі, звідки його мобілізовано до австрійського війська. По звільнені з військової служби повернувся до монастиря в Краснопущі, де й надалі виконував обов’язок економа. З 1922 р. – захристіянином, а згодом помічником економа й лісничим в Михайлівці. В 1925-1931 рр. економом і лісником в Добромилі, а потім ті самі обов’язки в Улашківцях рік, після чого переведений до Дрогобича захристіянином і відповідальним за трапезну. Упокоївся в Господі у Дрогобичі на 68-му році життя й 38-му чернечого покликання. Похований на міському цвинтарі (по вул. Трускавецькій). Хрест спільний з о. Пасивом Кисілем, ЧСВВ.

О. Платонід Петро Філяс
(*27.09.1864-†16.06.1930)
Керував Чином як Протоігумен 1904-1917, як Генеральний Вікарій 1918-1920

Останнє передсмертне фото о. Філяса. Червень 1930. Світлив о. Конон Полішко, ЧСВВ
Фото з 27.6.2012

Отець Платонід Петро Філяс, ЧСВВ

Отець Платонід (у хрещенні Петро) Філяс народився 27 вересня 1864 р. в убогій ремісничій сім’ї в с. Добрачин Сокальского повіту на Львівщині. Закінчивши сільську школу, вступив до академічної гімназії у Львові. Його батько Іван, незаможний ремісник-коваль, не міг утримувати його у гімназії, тому молодий учень майже цілу гімназію удержувався сам своєю працею. Вже в часі гімназійних студій, визначився своїми незвичайними спосібностями і великою працьовитістю та пильністю у науці. 17 листопада 1883 р. 19-тирічний Петро Філяс вступив до Чину св. Василія Великого в Добромильський монастир. У стінах монастиря на облечинах отримав він чернече ім’я Платонід.

Після приписаного новіціятського випробування склав у Добромилі перші монаші обіти 20 червня 1885 р. і переїхав на філософсько-богословські студії до Кракова. 5 серпня 1888 р. разом з Мелетієм Лончиною, склали урочисту професію вічних обітів, а вже через рік 15 вересня 1889 р. прийняв Платонід Філяс свячениче рукоположення. Перед молодим священиком відкрилося тепер широке поле праці. Почався місійний рух по селах і містах Галицького краю. Залунали нечувані досі місійні науки. Мабуть не було такого твердого серця, котрого б не зворушили проповіді о. Філяса та його товаришів-місіонарів.

Перший редактор журналу «Місіонар».

У модерних часах апостольська праця – немислена без апостольської преси. Це зрозуміли вже перші нові Василіяни, що вийшли з мурів Добромильського монастиря, серед яких був і о. Платонід Філяс. Тому, маючи перед очима недавній ще світлий приклад, недалекої від них, великої друкарні в Почаєві, на Волині, яка діяла до 1831 р., вже в 1895 р. відкрили вони при Жовківському монастирі свою друкарню. Там зараз розпочали також релігійне видавництво, періодичне і неперіодичне, хоч це була для них зовсім нова ділянка, якою досі ніхто з них не займався. Саме ці Отці Василіяни, прихильники народовецького руху, розпочали активну підготовку до видання перших релігійних книжечок. І такою першою ластівкою був василіянський молитовник під назвою «Гостинець», який уклали о. Платонід Філяс та о. Єремія Ломницький. Цей молитовник відразу захопив головним чином молоді покоління й осягнув рекордний наклад 190.000 в наступних 8 виданнях.

Одного разу, вертаючись з місій до Львова, о. Андрей Шептицький, о. Платонід Філяс, о. Ігнатій Тисовський та інші, які вони відбували по містах і селах, ділилися досвідом, раділи з успіхів і радилися, аби їхні досягнення не пропали і щоби запалений вогонь не пригасав. Так і виникла ідея створення журналу «Місіонар».

Плани їхні зреалізувалися у квітні 1897 року коли ігумен монастиря Св. Онуфрія у Львові о. Андрей Шептицький провів зібрання отців, на якому було вирішено розпочати видання новозаснованого релігійного часопису «Місіонар». Перший номер вийшов 1 травня 1897 року, а його першим редактором став о. Платонід Філяс. Усього за одну ніч він підготував 16 сторінок журналу, а кардинал Сембратович благословив його – і перший лист «Місіонаря» накладом 20 тисяч примірників розбігся по селах так скоро, як іскра по сухому листю.

Якщо читати перші річники «Місіонаря» за редакції о. Філяса, то доходимо до висновку, що людина, яка робила дописи до журналу мала глибокий і ясний розум, великі знання та незвичайно популярний спосіб представлення навіть найскладніших богословських правд.

Редактором «Місіонаря» був о. Платонід до 1898 р., коли то 26 серпня 1898 р., призначено його ігуменом монастиря св. Онуфрія у Львові, натомість редакторство часопису перейняв о. Лазар Березовський. Ігуменом у монастирі св. Онуфрія о. Філяс був до 21 червня 1901 р.

Канадійська місія

Та його велика, повна любови Бога і ближніх душа, не вдовольнилась і тим. Вона рвалася ще до більшої і важчої праці. Саме у ті часі почалась еміграція українського народу до Канади. Тож за дозволом своїх законних наставників у 1902 році їде він до Канади, де наш народ найшовся в дуже важких обставинах матеріальних, а особливо моральних. У цю далеку дорогу відправляється він разом з отцями Созонтом Дидиком та Антоном Строцьким. З прибуттям на Канадську землю вони стали першими хто відправив служби Божі в українсько-візантійському обряді. І там серед найважчих обставин, з найбільшою самопожертвою вони посвячуються місійно-духовній праці серед українських переселенців.

Зараз по своїм приїзді до Канади о. Філяс осів у Біверлейк, а саме в околиці сьогоднішнього Мондеру. Ось що про нього записав його життєписець: «Осів він у сьогоднішньому Мондері і звідси почав свою місійну працю. Пішки, волами чи кіньми відвідував наших людей, що ще не раз жили по землянках, христив дітей, катехизував, сповідав старших і їхав далі. Ця праця була тяжка й вимагала великої самопосвяти, але о. Платонід виконував її радо та з любов’ю. При допомозі добрих людей за кілька місяців збудував першу церковцю… Люди любили о. Платоніда за його побожність, його незрівняні проповіді, його доброту і ласкавість… Для всіх він мав батьківське серце… За два роки перебування в Канаді (1902-1905) о. Платонід здобув собі таку велику й загальну симпатію і любов між своїми і чужими, що пізніше Мондер хотіли назвати його ім’ям: Філяс».

У вересні 1904 р., о. Філяса застала вістка, що його призначено Протоігуменом Галицької Провінції ОО. Василіян. У січні 1905 року о. Платонід Філяс залишив свою любу канадську місію, свій Біверлейк, свій Мондер, і виїхав до «Старого Краю»: «Нарід плакав за ним, як за рідним батьком, а він утішав вірних щирими словами й великою обітницею, що вишле для них з Краю більше священиків-місіонерів…»

Творець Української Центральної Ради.

Вернувшись до рідного краю на о. Платоніда Філяса випала тяжка праця розбудови Чину, але вже власними силами, оскільки оо. Єзуїти передали повний провід василіянам. Найперше о. Філяс приділив багато часу вихованню молодого монашого покоління, обдарованіших братів скеровував на вищі студії до Риму, Інсбруку, Відня, плекаючи, таким чином, майбутніх викладачів, письменників, публіцистів, науковців, духовних організаторів українського суспільства.

19 грудня 1906 року о. Платонід Філяс звернувся до всіх членів Провінції у своєму програмному Посланні. В ньому він писав : «Незадовго скінчиться рік, відколи обняв я в дусі законного послуху провід Провінції… Покликаний на цей уряд вашим вибором … віддаюсь я преважливому ділу мого уряду, це одне поставивши собі за ціль, щоб у Чині нашім не лише утвердити все те, що в нім доброго, але й на будуче запевнити йому сталий розвій у дусі наших св. Правил й установ». З цією метою задумав він скликати негайно загальну Капітулу, щоб на ній «обговорити та порішити найголовніші завдання та потреби Провінції». І така перша Капітула відбулася і тривала вона з 14 листопада по 1 грудня 1906 року. Завдання, які були на ній поставленні – це наради над Конституціями та скріплення внутрішнього порядку.

У 1911 році протоігуменом о. Платонідом Філясом у місті Бучачі було реорганізовано гімназійний конвікт у «Місійний інститут ім. св. Йосафата». Метою цього Інституту – плекання місіонерів, які б ширили Боже слово як на рідній землі, так і в країнах поселень. Та щойно Інститут почав розвиватися, як вдарила війна – і на цьому закінчився початковий етап функціонування нової установи.

О. Філяса не зупиняла навіть Перша світова він і далі працював на розвиток Чину. Займаючи у той час становище Генерального вікарія українців-католиків в Австро-Угорщині він у квітні 1915 року в старовинному містечку Кромериж, що в Моравії, відкриває Центральну духовну греко-католицьку семінарію. До цієї благородної акції залучив він засновника Апостоляту святих Кирила і Методія Антоніна Ціриля Стояна. Ректором семінарії о. Філяс призначив о. д-ра Йосафата Кициловського, майбутнього єпископа Перемишльської єпархії і Блаженного нашої Церкви.

В осінніх подіях 1918 року, коли всім було зрозуміло, що Австрія та її союзник програли війну, у Львові 18-19 жовтня зібралися члени Конституати (Установчих зборів), які утворили Українську Національну раду та проголосили постання Української Держави. Серед творців були й три василіяни: митрополит Андрей Шептицький, Перемишльський єпископ Йосафат Кициловський та о. Платонід Філяс. Першим конституцiйним законом, схваленим Українською Національною Радою, став «Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро-Угорської монархії». Підготовлений він був Митрополитом Андреєм, єпископами Йосафатом Коциловським, Григорієм Хомишиним та о. Платонідом Філясом. Будучи членом УН Ради отець Платонід Філяс опрацював проект конституції української держави, а у Першому українському парламенті о. Філяс репрезентував жовківський повіт, відтак працював у Міністерстві освіти та релігії Західно-Української Народної Респібліки.

Однак ЗУНР проіснувала недовго, після чого Західну Україну окупувала Польща. Отець Платонід взявся за відновлення знищених війною монастирів, духовних навчальних закладів, видавництва і друкарні в м. Жовкві, звільнення монахів Василіян з ув’язнення тощо. Для цього він затратив дуже багато сил і здоров’я.

Ще шість років керував о. Платонід Жовківським монастирем ЧСВВ, видавництвом і редагував там «Місіонар» (1921-1926)… Він був чоловіком скромним і покірним, а свій Чин та свою монашу келію любив понад усе.

В 1926 р. отець переїхав до Дрогобицького монастиря ЧСВВ, цілком присвятивши себе публіцистичній діяльності на теми християнської релігії та обрядів.

16 червня 1930 року не стало одного із найвідоміших монахів оновленого Чину. Похорон бл. п. о. Філяса відбувся величаво дня 18 червня. На цей похорон прибув зі Львова Ексц. Митрополит, давній товариш його місійної праці та Преосв. Єпископ Йосафат з Перемишля. Понад 40 священиків під проводом двох Єпископів і величезна кількість людей відпровадила отця на місце вічного упокою.

«Зі смертю бл. п. о. Плятоніда Філяса понесла наша Церква, а особливо наш Чин св. Василія В. велику, невіджаловану страту. Його заслуги на полі релігійного життя нашого народу такі великі що ми не маємо смілости про них наразі говорити…. Хай та коротенька згадка пам’ять про Нього буде тою скромною квіткою киненою на свіжу могилу покійного о. Платоніда із вдячности за його невсипучу, тяжку працю на церковнім і Народнім полі» (писав «Місіонар Пресвятого Серця Ісусового» в серпні 1930 року).

О. Яків Іван Загайський
(*10.10.1815-†8.02.1887) Протоігумен 1874-1878 рр

Фото з 27.06.2012

Причинки до життєпису

о. Якова Івана Загайського, ЧСВВ

(*10.Х.1815[1]-†8.ІІ.1887)

Народився 10 жовтня 1815 р. в Бродки (тепер Миколаївський р-н Львівської області) або в с. Гуменець (тепер Пустомитівський район Львівської області)[2]. На новіціят до ЧСВВ у Добромилі вступив 22.VII.1833 р. Філософсько-богословські студії проходив у Львівському університеті: філософія 1835-1837 рр., богослов’я 1837-1840 рр[3]. Вічні обіти склав 1.VI.1838 р., а ієрейські свячення одержав 1.Х.1840 р. Після свячень призначений на учителя головної школи (1841-1846) та гімназії (1847-1862), що їх провадили оо. Василіяни при Хрестовоздвиженському монастирі в Бучачі[4]. В 1857-1868 і потім знову в другій пол. 1869 рр. був директором цієї гімназії[5]. 1863-1868 р. – ректор (ігумен) Бучацького монастиря і консультор Провінції за протоігуменства Модеста Мацієвського (1872-1874)[6]. Перше ніж переїхати до Підгірців на нове місце праці, о. Яків отримав подяку від громади міста Бучача за свою, майже, тридцятирічну педагогічну діяльність. Про це у Хроніці Підгорецького монастиря (1828-1900) за 1869 р. є ось такий запис:

 

«Впр. о. Яковъ Загайскїй, бывшій Игуменъ монастира Ч. св. Василія В. и Ректоръ гимназіальной школы в Бучачу, переізжая изъ Бучача на новое свое званіе Игумена до Подгорець, получилъ отъ громадской Ради города Бучача изрядное знамя признательности своего истинно многозаслуженного дійствованїя заключающееся въ прощальной адресі, поднесенной  на его имя и заосмотренной 29 подписами самыхъ начальныхъ репрезентантовъ города. Извіщая о томъ пчт. публиці, выражаемъ при сей способности Бл. п. Вч. Репрезентантамъ города Бучача отъ имени Впр. О. Загайского искренное благодареніе за ихъ сердечную память, яку сказали они ему своею прощальною адресою»[7].

 

[1] У «Відомостях про особовий склад монахів за 1848 р.»//ЦДІАЛ, Ф.684, оп.1, спр. 309 вказані точні дати народження, вступу, обітів і свячень ченців Провінції, зокрема о. Загайського на звороті 8-го аркушу.

[2] У різних списках василіян з ЦДІАЛ, Ф. 684 аж до 1848 р. та в Особовій справі (Ф. 684, Оп. 1, спр. 645) вказано с. Гуменець (Humieniec), проте після 1848 фігурує вже село Бродки. В Блажейовський Дмитро, Історичний Шематизм Львівської Архиєпархії (1832-1944), Том ІІ: Духовенство і Релігійні Згромадження, Львів. 2004, с. 491 згадується о. Ігнатій Загайський, що в 1832 р. був капеланом в с. Гуменець Щирецького деканату (*1787, в 1832 був у Гуменцю, а в 1834 в Солонці, де й помер 7.12.1834) можливо він був батьком о. Якова Загайсього, але це тільки припущення. Візуально по карті Гуменець і Бродки – дуже близько, але чи становили вони якусь спільну адміністративну одиницю на той час – невідомо.

[3] Schematismus universi venerabilis cleri Archidioceseos Metropolitanae GraecoCatholicae pro anno Domini 1839 на ст. 257 подає бр. Якова Загайського як студента ІІІ-го року богослов’я.

[4] Блажейовський Дмитро, Історичний Шематизм Львівської Архиєпархії (1832-1944), Том ІІ: Духовенство і Релігійні Згромадження, Львів. 2004, с. 546, а також: ЦДІАЛ, Ф.684, оп.1, справи 300-317 – Відомості про особовий склад монахів від 1835 до 1872 рр.

[5] Лукань о., Роман, Причинки до історії бучацьких шкіл ЧСВВ в ЗЧСВВ, Т.IV, вип. 3-4, ст. 763.

[6] Шематизмъ Провинціи Св. Спасителя Чина св. Василія Великого въ Галиціи и короткій поглядъ на монастырі и на монашество руске ôтъ заведеня на Руси віры Христовои, Во Львові, Въ типографіи Института Ставропигіанского, 1867, ст. 9.

[7] ЦДІАЛ, Ф.684, Оп. 1, Спр. 2631, Арк. 36.

 

Приїхав до Підгірців 17 жовтня 1868 на ігумена обителі, але довго не затримався, бо в серпні 1869 знову повернувся до Бучача на директора гімназії[1]. 1872 р. о. Загайський – ігумен в Гошеві[2]. На Львівській провінційній капітулі 1874 року обраний Протоігуменом Провінції Найсвятішого Спасителя на наступні 4 роки. По закінченні протоігуменського уряду призначений ігуменом Львівського монастиря (1878-1886), в тих роках виконував він також уряд Протоконсультора. Він як протоконсультор Протоігумена о. К. Сарницького 28 (або 29) травня 1882 року передавав йому лист-протест бучацьких василіян проти булли Святійшого Отця Льва ХІІІ «Singulare Praesidium»[3]. Хоч спершу й сам висловлювався проти дій о. Сарницького як необдуманих і вчинених без поради з консульторами[4], проте згодом прийняв позицію підтримки, показавши себе як василіянин, щиро відданий Апостольській столиці і католицькій традиції Чину[5]. В 1886 році Львівський монастир почав старання про приєднання до Добромильської реформи, тому двоє «старих» василіян в т. ч. о. Загайський перебралися до нереформованих монастирів. Отець Яків переїхав до Дрогобича і там помер 8.ІІ.1887[6] на 73-му році життя, 54-му чернечого покликання, 47-му священослужіння. Похований на міському цвинтарі (по вул. Трускавецькій).

Свящ. Торонський Олексій у часописі «Душпастир» за 1887 рік, т. І, ч.2. ст. 19-22 помістив «Слово в часі похорону бл. п. о. Якова Загайского»…

[1] ЦДІАЛ, Ф.684, Оп. 1, Спр. 2708, Арк. 10.

[2] Відомості про особовий склад монахів на 1872 р.//ЦДІАЛ, Ф.684, оп.1, спр. 317.

[3] КАРОВеЦЬ, о. Макарій, ЧСВВ, Велика реформа Чина св. Василія В. 1882 р., ч. ІІІ, Жовква 1936, с.116.

[4] Там само, ст. 369.

[5] КАРОВеЦЬ, о. Макарій, ЧСВВ, Велика реформа Чина св. Василія В. 1882 р., ч. ІІ, Львів 1933, с.113-114.

[6] Див: ВИБІР З «ПОМ’ЯНИКА» ЧИНУ СВЯТОГО ВАСИЛІЯ ВЕЛИКОГО – МІСЯЦЬ ЛЮТИЙ на сайті Польської Провінції ЧСВВ подає таке: «8.02.1887 – упокоївся у Господі О. ЯКІВ ЗАГАЙСЬКИЙ, вчитель та директор василіянської гімназії у Бучачі, перший радник і протоігумен Галицької Провінції», а також могила з написом, яка збереглася.

 

О. Нестор Іван Веселий
(*8.09.1865-†2.10.1909)

Фото з 27.06.2012

Отець Нестор Іван Веселий, ЧСВВ (*8.ІХ.1865 – †2.Х.1909) – нар. в Млинках Шкільникових. Син Максима і Марії з роду Івана Леха з Млинок Шкільникових біля Модрич. Гімназія: Реальна гімназія в Дрогобичі 1878-1884 рр. 21.VIII.1884 вступив до ЧСВВ на навіціят в Добромилі. 6.IV.1886 склав перші монаші обіти, а вічні 13.І.1890 на руки о. Гаспара Щепковського, ТІ в Добромилі. Семінарія: риторика в Добромилі; філософія 1888-1890 в Лаврові; богослов’я 1890-1893 (?) в Кристинополі. Ієрейські свячення одержав 14.V.1893. За каталогом Чину 1894 р. – в Добромилі навчає латинської, польської і української мов, проповідник, сповідник. Наступного року переведений до Львова, де працює як місіонер, опікується монастирською бібліотекою. 1896 р. – в Жовкві консультор дому, проповідник, сповідник, працює коректором на друкарні. В 1897-1900 рр. проживає у Львівському Святоонуфріївському монастирі, де активно займається проповідницькою діяльністю, виїжджає на місії. Переведений до Улашковець – проповідник, сповідник, місіонер, історіограф. В 1902 знову у Львові, 1903-1904 – в Дрогобичі. 1905-1907 рр. на служінні у Бучацькому монастирі, де окрім звичних для нього обов’язків проповідника і місіонера задіяний як провідник Апостольства Молитви, Братства Серця Христового і Марійської Дружини. В 1908 році о. Нестор Веселий у Дрогобицькому Святотроїцькому монастирі – сповідник, проповідник, місіонер. Помер в Дрогобичі на 45-му році життя, 26-му чернечого покликання, 17-му священослужіння. Похований на міському цвинтарі (по вул. Трускавецькій).

 

  1. В 1895 р. в новозаснованій Жовківській друкарні оо. Василіян вийшла невелика за обсягом книжечка о. Нестора Веселого «Молитви з відпустами», що вважається одним з перших видань оо. Василіян в Жовкві. – Див. Петро Шкраб’юк, Монаший Чин Отців Василіян у національному житті України, Львів «Місіонер», 2005, ст. 104; а також переклав книжку св. Роберта Беларміна «Сім слів Ісуса Христа на хресті», яка була надрукована в Жовкві. – Див. О. Роман Лукань, ЧСВВ, Список книжок видавництва ЧСВВ у Жовкві в: Analecta OSBM, Roma 1967, ст. 391
  1. За своє досить таки недовге життя брав участь в місіях (як мінімум!) у таких вищеперерахованих місцевостях: Красне (11-15.07.1893 з о. Тисовським), Сокулець (12.06.1894 з оо. Куликом і Скоробоготим), Богородчани старі (17.08.1894 з оо. Філясом, Кізимою, Шкірпаном), Богородчани (14-22.10.1896 з оо. Філясом і Кізимою), Балестрашичі (жовтень 1897 з о. Хмілевським), Скварява (грудень 1897 з оо. Філясом і Тисовським), Полівці (25-27.07.1900 з оо. Ольшевським і Мальчинським), Підгородці (1905 р. з оо. Міхняком і Погорецьким), Щирець (13.08.1905), Тисмениця (17-21.06.1906 з оо. Котовичем і Погорецьким), Чернівці (23-28.03.1907 з о. Повхом), Санік (17-27.06.1907 з оо. Калишем і Іванцівим), Чортків (1908 р. з о. Скоробогатим), Вечеснев (?) (з о. Хмілевським), Напалів (з оо. Куликом і Лончиною), Олеша (з оо. Дацієм і Міхняком), Татарин (з о. Філясом), Угерці, Серафимці (з оо. Філясом і Волинцем), Жолдець.
  1. Про проповідницький талант о. Нестора Веселого пише в часописі Нива за 1907 рік ст. 630-632 учасник реколекцій Д. Б., що відбулися в Перемишлі з 22-26 вересня 1907 р. під його проводом: «Сего року відбули ся в Перемишли духовні вправи для сьвящеників в днях від 22-26 вересня. Преосьвящений наш Епископ зготовив нам справдї пир духовний віддаючи провід реколєкциям о. Несторові Веселому ЧСВВ. Не знаю, що у сего мистця духовного більше подивляти, чи невичерпне богацтво цитатів Сьвятого Письма, порівнянь, свого досьвіду, чи простоту і легкий народний стиль, та уваги для священиків, потрібні так дуже в се люте время. Гадки, котрі подав Вс. О. Веселий під розвагу нїколи не затруть ся в памяти слухачів…»

ЦДІАЛ, Ф 684, Оп. 1 Спр. 542 – Особова справа Веселого Івана \\ Каталоги Василіянського Чину 1890-1909 \\

 

д. Є.Г., ЧСВВ

26.09.2010

 

 

О. Орест Онуфрій Кузів
(*3.03.1883-†26.09.1915)

Фото з 1906 р.
Фото з 27.06.2012

Отець Орест Онуфрій Кузів, ЧСВВ (*3.ІІІ.1883-†26.ІХ.1915) – нар. в Україні. 1.VIII.1903 вступив до ЧСВВ на новіціят в Крехові. Перші обіти склав 2.IV.1905, а вічні – 28.VIII.1909. Студії: гуманістика і риторика 1905-1907 рр. в Крехові; філософія в Лаврові 1907-1908 рр.; богослов’я в Grand Seminaire на 857 rue Scherbrooke в Montreal (Quebeck, Canada) 1909-1911, ІІІ-й рік в Кристинополі 1911-1912. Ієрейські свячення одержав 8.ХІ.1912. Після свячень переїхав до Краснопущі підлікувати своє здоров’я. Помер в Дрогобичі 29.ІХ.1915 на 33-му році життя, 13-му чернечого покликання, 3-му священослужіння. Похований на міському цвинтарі (по вул. Трускавецькій).

 

Каталоги Василіянського Чину 1904-1915//

Написав д. Є.Г., ЧСВВ

27.09.2010

Бр.-студент Тома Христофор Попович
(*14.11.1911-†7.03.1933)

Брат-студент Тома Христофор Попович, ЧСВВ (*14.ХІ.1911-†7.III.1933) – нар. в Богородіці (Югославія, Македонія). 16.ІХ.1928 вступив до ЧСВВ на новіціят в Мукачеві. По складені перших обітів 3.V.1930, переведений до монастиря св. Миколая в Малому Березному на студії гуманістики. В 1931 р. на другий курс гуманістики направлений до Лаврівського монастиря в Галичині. В 1932 розпочав курс риторики в Лаврові. Виконував обов’язок біделя (ревнителя) для схоластиків. 7.III.1933 помер в Дрогобицькій лікарні на 22-му році життя, 5-му чернечого покликання. Отець Василь Мендрунь, ЧСВВ у рукописному Пом’янику нових василіян з 1882 р. зазначає, що до смерти призвів нещасний випадок на лижах. Похований на міському цвинтарі (по вул. Трускавецькій).

Каталоги Василіянського Чину 1929-1934.

 

P.S. В Каталозі Чину за 1934 р. зазначено, що бр. Тома помер 7.04 (сьомого квітня) 1933 р. і ця дата потрапила також і до Пом’яника. Однак в Особовій справі о. Іринея Готри, ЧСВВ в Архіві Генеральної Управи ЧСВВ в Римі знайшлося повідомлення про смерть брата 7.03 (сьомого березня – Див. нижче). О. Іриней був тоді секретарем провінції і в його компетенції було повідомляти про смерть ченців монастирі Чину.

д. Є.Г., ЧСВВ

26.09.2010

14.10.2014

О. Панкратій Петро Савицький
(*9.06.1904-†1.04.1970)

Фото з 27.06.2012
Василіянський Вісник, Ч. 10, Рим 1971-72, с. 31-32
Ієромонахи-василіяни рукоположені 25.12.1932, зліва-направо: 1-й – Панкратій Савицький, 2-й – Онисим Шуплат, 3-й – Іпатій Майка, 4-й – Рафаїл Лотоцький, 5-й – Венедикт Мельник, 6-й – Климентій Керницький, 7-й – Ювеналій Когутяк, 8-й – Мирон Федорів.

М. ДРОГОБИЧ,

ЦВИНТАР ПО ВУЛ. ГРУШЕВСЬКОГО

О. Юліян Іван Німилович
(*25.11.1839-†22.05.1909)

Фото з 5.10.2010

Причинки до життєпису о. Юліяна Німиловича, ЧСВВ

 Отець Юліян Іван Німилович, ЧСВВ

Народився 25.ХІ.1839 р. в Дрогобичі, нижчі свячення та дияконат отримав 20.02/4.03 1866, а ієрейські свячення 27.02/11.03 1866 р. з рук Преосв. Томи Полянського єпископа Перемишльського[1]. 11.ІХ.1969 р. в Добромилі склав довічну професію у Василіянському Чині. У 1867-1897 рр. перебував у Дрогобичі, 1867-1870 рр. як професор у василіянській школі, що діяла тоді при Дрогобицькому монастирі[2]. За «Шематизмом Провінції Найсвятішого Спасителя ЧСВВ в Галиціи 1867 р.» о. Юліян Німилович – у Дрогобичі як учитель і проповідник. Про учительство о. Німиловича згадує товариш Івана Франка Карло Бандрівський:

 

«В 1866/67 році були ми в IV класі нормальної школи, яку провадив отець Нимилович, син передміщанина з Дрогобича, що скінчив духовну семінарію на світського священика, але коли панночка (яку я особисто знав вже як замужню жінку) не схотіла за нього вийти, він вступив до монастиря і вийшов василіянином. Він також побивав дітей тростинкою[3] […]».

 

А також спогади Івана Франка у статті «Причинки до автобіографії»:

 

«Між моїми вчителями з василіянської школи я з приємністю можу згадати молодого монаха Крушельницького, що вчив нас у ІІ кл., о. катехита Красицького, о. ігумена Барусевича і пізнішого ігумена о. Немиловича, талановитого проповідника[4] […]».

 

З 1873 до 1897 о. Німилович був директором школи; 1875-1897 – ігуменом Дрогобицького монастиря; 1874-1897 – адміністратором парафії; 1882-1886, 1889 – Консультор Протоігумена «старих» василіян[5].

В «Галицькому Сіоні» 1881 р. маємо допис від 6 жовтня 1881 р. із Дрогобича про візитацію Дрогобицького василіянського монастиря Преосвященним Митрополитом Йосифом Сембратовичем. Як головний організатор і промовець фігурує о. ігумен Юліян Німилович[6].

Отець Юліян Німилович, як Консультор Чину, ректор (тут – ігумен), директор школи й адміністратор парафії у Дрогобичі, був серед василіян, які 8 червня 1882 р. написали до Галицького Намісництва у Львові протест проти булли Папи Льва ХІІІ «Singulare Praesidium» і передачі Добромильського монастиря оо. Єзуїтам, що було початком Реформи Василіян[7].

За «Шематизмом клира єпархії Перемишльської 1886 р.» о. Німилович – Консультор Чину, ігумен монастиря в Дрогобичі, директор школи головної і завідатель парафії.

В 1899-1909 рр. о. Юліян був ігуменом монастиря в Золочеві[8].

Автор статті «Золочів – місто моїх юних років» Мирон Потопник подаючи історичний спомин про Василіянський монастир у Золочеві, ось як згадує особу о. Немиловича:

 

«Від 1900-08 р. був ігуменом о. Юліян Німилович, дрогобицький міщанин, ігумен манастиря в Дрогобичі, парох міста, директор народньої школи і міський радний. Був людиною культурною і високоосвіченою. Хоч був скупий, проте зараз по приїзді до Золочева відновив золочівський манастир коштом 25.000 корон. О. Німилович дуже любив церковні паради і завжди на відпуст у свято Вознесення просив зі Сл. Божою о. Климентія Сарницького, львівського архимандрита і професора львівського університету. Він правив Сл. Божу в асисті двох добрих співаків: о. Н. Малого з Ясеновиць і о. А. Яновича зі Струтина. О. Німилович помер 1908 р. і похоронений у Дрогобичі»[9].

 

За рукописним «Пом’яником нових василіян (з 1882 р.) о. Василя Мендруня, ЧСВВ о. Юліян Німилович помер в Золочеві 22.V.1909, а похований у Дрогобичі. Могила збереглася.

 

Написання прізвища, яке зустрічається у різних джерелах по-різному: Немилович, Німилович, Немілович, Нимилович; на могилі – Німилович.

 

Є. Г., ЧСВВ

30.04.2009 р. Б.

22.12.2009 р. Б.

Незначне доповнення

1.10.2014 р.Б.

 

[1] ЦДІАЛ, Ф.684, спр. 840 (Особиста справа монаха Немиловича Івана), арк. 3: Грамота про свячення видана 28.02/12.03 1866 в Перемишлі.

[2] Блажейовський Дмитро, Історичний Шематизм Перемишльської Єпархії з включенням Апостольської Адміністратури Лемківщини (1828-1939), Львів «Каменяр», 1995, с. 923

[3] Див. статтю Карла Бандрівського «Спогади про Франка-школяра» у збірнику «Спогади про Івана Франка», Львів «Каменяр», 1997, с. 51.

[4]Цит. за «Спогади про Івана Франка», Примітки, с. 560.

[5] Блажейовський Дмитро, Історичний Шематизм Перемишльської Єпархії …, с. 923.

[6] Див. статтю А. Т. у рубриці Дописи «Галицький Сіон», Р.ІІ., ч.19, 1 (13) жовтня 1881, с.601-603.

[7] КАРОВеЦЬ, о. Макарій, ЧСВВ, Велика реформа Чина св.. Василія В. 1882 р., ч. ІІІ, Жовква 1936, с. 215, 226.

[8] Блажейовський Дмитро, Історичний Шематизм Львівської Архиєпархії (1832-1944), Том ІІ: Духовенство і Релігійні Згромадження, Львів. 2004, с. 535

[9] ПОТОПНИК Мирон, Золочів – місто моїх юних років, Світло, вересень 1973, с. 311.

М. ДРОГОБИЧ,

НОВИЙ ЦВИНТАР

Бр. Сава Степан Щерба
(*5.01.1903-†26.04.1974)

Василіянський Вісник, Ч. 12, Рим 1974-75, с. 46-47

Бр. Антоній Олексій Саджаниця
(*30.03.1890-†14.05.1936)

Достеменно невідомо де саме похований (могили не знайдено)… однак є інформація, що помер в Дрогобичі (так подає Каталог за 1937 р., с.32, а за ним і Пом’яник, а в Хроніці Львівського монастиря (ЦДІАЛ, Ф.684, оп.1, спр. 2197, арк. 127зв) під датою 20 травня 1936 р. є запис: «14.V. помер у Дрогобичі бр. Антін Саджениця»).

Нар. в Крехові (Провалля), прийшов до ЧСВВ 25.07.1909, перші обіти склав 14.01.1920, а вічні 14.01.1924

ЦВИНТАР В С. РИХТИЧІ

ДРОГОБИЦЬКОГО Р-НУ ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛ.

О. Атаназій Андрій Кот
(*11.12.1900-†19.08.1972)

Василіянський Вісник, Ч. 11, Рим 1972-73, с. 33

Анонси